Знесилена енергетика не спроможна на генерацію

22 Май

Сумарна встановлена потужність усіх електрогенеруючих станцій в Україні становить близько 53 ГВт, з яких

  • 52% — теплові електростанції (ТЕС), що працюють на вугіллі, газі, мазуті,
  • 26,5% — атомні електростанції (АЕС),
  • 9% — гідроелектростанції (ГЕС) і гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС),
  • 12% — теплоелектроцентралі (ТЕЦ).

Слід зазначити, що частину теплових енергоблоків законсервовано, а з урахуванням наявних обмежень ліній електропередачі на видачу потужностей АЕС фактично можна говорити про 47 ГВт встановлених потужностей.

Маючи частку менш як 27% за встановленою потужністю, АЕС України виробляли в різні роки близько 47–50% від усієї генерованої у країні електроенергії. Теплова енергетика мала частку в загальному балансі виробництва 36–39%, на гідроенергетику припадала решта.

В Україні діє модель Оптового ринку електроенергії (ОРЕ) з одним покупцем — держпідприємством (ДП) «Енергоринок». Усі компанії, які виробляють електроенергію, зобов’язані продавати її цьому підприємству. Державні АЕС і ГЕС продають її за регульованими тарифами, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ).

При цьому видимість конкуренції існує тільки для ТЕС, які працюють за ціновими заявками і так званими нерегульованими тарифами. Але у будь-якому разі тариф формується за методикою «витрати плюс», тобто енергогенеруючі компанії зобов’язані обґрунтовувати свої витрати перед НКРЕ. Такий спосіб тарифоутворення не стимулює компанії до зменшення собівартості виробленої електроенергії, оптимізації витрат за статтями, впровадження більш економічних технологій у виробництві електроенергії. І насамперед це стосується ТЕС, які працюють за ціновими заявками.

У період з 2000-го по 2012 роки середньорічні тарифи для різних видів генерації неухильно зростали. Цікава динаміка цього зростання: якщо для АЕС тарифи за цей час збільшилися у 2,8 рази, то для ТЕС — у 5,3 рази. Навіть для ГЕС, які використовують як енергоресурс воду (тобто не витрачають, як у випадку ТЕС, понад 70% від тарифу на купівлю енергоносіїв, або АЕС — близько 25% на закупівлю свіжого ядерного палива), тариф зріс у 6,6 рази.

Використовуючи сьогоднішню модель Оптового ринку, що діє за принципом спільного казана, уряд стримує тарифи на електроенергію, вироблену АЕС, щоб нібито не підвищувати цін для населення. Тариф державних АЕС менший від тарифу ТЕС, які здебільшого перебувають у приватних руках, практично втричі (за результатами 2012 року 21,38 коп. проти 59,08 коп. за кіловат-годину ТЕС).

Більш того, українські АЕС продають вироблену електроенергію на енергоринку України дешевше, ніж російські колеги на енергоринку РФ. Це при тому, що у росіян — увесь замкнутий цикл виробництва атомної електроенергії.

Підсумки 2012 року: НАЕК «Енергоатом» зі збитками у розмірі 2,7 млрд грн, компанія ДТЕК, якій належить близько 75% теплової електрогенерації в країні, — з прибутком у 5,9 млрд грн.

У березні 2013 року, напередодні підписання кредитної і гарантійної угод між НАЕК «Енергоатом» та ЄБРР на 300 млн євро для фінансування Комплексної програми підвищення безпеки українських АЕС, представники Кабміну неодноразово заявляли, що розглянуть питання про підвищення з 1 квітня тарифу на вироблену на АЕС електроенергію для забезпечення виконання НАЕК «Енергоатом» виробничих, інвестиційних і соціальних програм. Для виконання всіх програм тариф на електроенергію, вироблену АЕС, має становити 27,3 коп/кВт∙год. Закінчується квітень, тариф залишився на колишньому рівні — 21,6 коп/кВт∙год.

У цей тариф на 2013 рік на виконання комплексної програми закладено лише 516 млн грн. Дефіцит коштів за цією статтею на поточний рік становить 2,446 млрд грн. Тим часом через тривалість процедури перші транші кредиту ЄБРР очікуються тільки наприкінці третього кварталу.

Це означає, що українські підприємства, які випускають високотехнологічну наукомістку продукцію, надають інжинірингові послуги і науково-технічну підтримку експлуатації АЕС, не одержать замовлень на цю суму. Фінансове благополуччя таких підприємств прямо залежить від фінансової спроможності НАЕК «Енергоатом». Не варто забувати, що за «Енергоатомом» стоїть ціла атомно-промислова галузь, у тому числі уранодобувна, яка створювалася роками. І Україні пощастило, що вона належить до небагатьох держав, які мають власні виробничі і науково-технічні можливості для розвитку ядерної енергетики.

Історія галузі

Тут буде доречним невеличкий історичний екскурс. Особливо критичними для енергосистеми України були 1993–1995 роки. Традиційні енергоресурси значно подорожчали (приміром, тонна мазуту для теплових електростанцій коштувала від 2 до 3 млн карбованців), почалися віялові відключення споживачів електроенергії. Пов’язано це було з тим, що ТЕС через відсутність фінансових ресурсів в основному на купівлю палива не могли забезпечити виробництво достатньої кількості електроенергії для покриття піків її споживання, тобто в країні спостерігався дефіцит маневрених потужностей.

АЕС

Середина 90-х років ознаменувалася для атомної енергетики кризою неплатежів споживачів за відпущену електроенергію. Розцвіли бартерні схеми, увійшли в обіг векселі. Персоналу АЕС не виплачували зарплат у реальних грошах. В «атомних» містечках ходили ерзац-гроші — папір, проштампований печаткою АЕС.

Знаменна подія 90-х — введення в експлуатацію енергоблоку №6 Запорізької АЕС наприкінці 1995 року, тобто в розпал пострадянської розрухи. Завдяки колективним зусиллям, в умовах напіврозпаду економіки та енергосистеми енергоблок №6 ЗАЕС добудували, і на території нашої держави сьогодні працює найпотужніша атомна електростанція Європи.

ТЕС

У тепловій енергетиці в цей час також відбувалися процеси, але трохи іншого спрямування. Пройшла масова приватизація ТЕС, і так сталося, що 75% теплогенеруючих потужностей опинилися в одних руках, тобто зосереджені в одній компанії — ДТЕК.

З теплоелектрогенеруючих потужностей вичавлювалося все і навіть більше, причому без модернізації та реконструкції, підвищення ефективності, поліпшення екологічних показників ТЕС. Понад 80% теплових енергоблоків, як написано у проекті оновленої Енергетичної стратегії до 2030 року, «перевищили межу фізичної зношеності в 200 тис. годин наробітку».

Експорт української електроенергії, що недивно з урахуванням внутрішньоукраїнських енергопреференцій, також здійснюється ДТЕК. Основні покупці її електроенергії — компанії з країн ЄС. Лише за перші три місяці 2013-го з України із загального обсягу в 2,275 млрд кВт∙год електроенергії в Угорщину, Польщу, Словаччину і Румунію було експортовано 1,343 млрд кВт∙год, що на 24% більше порівняно з аналогічним періодом 2012 року. Решта кіловатів пішла у Білорусь і Молдову.

Перехресне субсидування: хто, кому і за що платить

З усього обсягу виробленої в Україні електроенергії близько 50% споживають промисловість (і половину з цих 50% — металургія), сільське господарство, транспорт і будівництво. Населення для побутових потреб використовує близько 30% від усього обсягу. При цьому втрати в електромережах досягають 11,5% від виробленого обсягу, тобто електроенергія втрачається при її передачі до споживачів. У масштабах країни ці втрати становлять близько 22 млрд кВт∙год. Це в 2,3 рази перевищує річний обсяг енергоспоживання Києвом — столиці цієї електроенергії вистачило б більш як на два роки.

Рік у рік зростає оптова ціна електроенергії на ОРЕ. І зумовлено це підвищенням цін на традиційні енергоресурси. А також зниженням частки дешевої електроенергії АЕС в ОРЕ через диспетчерські обмеження у зв’язку з обмеженістю ліній електропередачі та «іншими міркуваннями».

За ідеєю, якби ОРЕ працював за правилами, то насамперед він зобов’язаний був би купувати дешеву базову електроенергію АЕС. Не купивши в АЕС 1,8 млрд кВт∙год у першому кварталі 2013 року, цей самий обсяг він придбав за ціною втричі (!) вищою у ТЕС. От і все. Ручне керування вже стало свавільним і в ОРЕ, і в НКРЕ. А платять за такі рішення всі енергоспоживачі.

Прогнозна оптова ціна електроенергії з березня 2013 року становить 71,9 коп. за кіловат-годину. Відповідно, зріс і тариф для промислових споживачів: до 77,97 коп/кВт∙год для першого класу напруги і 99,24 коп/кВт∙год — для другого, що вже перевищує середньоєвропейську ціну.

Щоб утримувати ціни для населення на низькому рівні, НКРЕ підвищує ціну на електроенергію для промисловості, аби компенсувати збитки постачальникам електроенергії — обленерго (які також перебувають переважно у приватній власності). Обсяг такого перехресного субсидування в 2012 році, за різними джерелами, оцінюється від 34,7 до 37 млрд грн. Цього року він зможе побити рекорд, досягнувши 40 млрд грн. Те, що в усьому світі, окрім України і Білорусі, промисловість, яка споживає більше, купує електроенергію за ціною приблизно на 30% меншою, ніж населення, не є аргументом для НКРЕ та уряду.

З використанням матеріалів «Дзеркало тижня»

Автор: Анастасія Люк

За матеріалами: Україна комунальна