Проблема зміни клімату

24 Фев

Навіть найпесимістичніші прогнози ООН насправді надто оптимістичні. У них не враховуються нові несприятливі фактори, породжені розвитком виробництва в азіатських і латиноамериканських країнах.

Починаючи з 1995 року під егідою ООН щорічно проводяться конференції по зміні клімату. У наукових доповідях, які готуються до цих конференцій, зазвичай зіставляються кілька варіантів прогнозів: два крайніх і проміжні між ними. Причому один крайній варіант полягає в тому, що західні країни докладуть максимум зусиль для мінімізації викидів у атмосферу та інших факторів, що сприяють негативним змінам клімату, а друга — у тому, що ніяких реальних зусиль з боку Заходу не буде, внаслідок чого збережуться нинішні неблагополучні тенденції.

Акцент на ролі Заходу пояснюється тим, що саме промислово розвинені країни, разом із транснаціональними корпораціями, відповідальні за погіршення стану навколишнього природного середовища протягом кількох останніх століть. Однак для адекватного відображення реалій XXI століття поділ країн на розвинені та нерозвинені є занадто грубим. Досить згадати про доволі швидке економічне зростання низки азіатських і латиноамериканських країн, зокрема Китаю, Індії, Бразилії.

Ще швидше, ніж їх роль у світовій економіці, збільшується їх вплив на світову екологічну ситуацію. Ці країни вже досить заможні, щоб нарощувати свої виробничі потужності, але ще занадто бідні, щоб піклуватися про екологію. І схоже, що саме ці країни зроблять найбільший внесок у погіршення стану навколишнього природного середовища в найближчі десятиліття. Таким чином, хоча варіант швидкого зростання темпів збільшення концентрації парникових газів в атмосфері взагалі не розглядається в прогнозах ООН, завдяки Азії та Латинській Америці він може виявитися не тільки найбільш песимістичними, але й найвірогіднішим.

Азія додасть жару

Світове споживання вугілля в 2035 році на 17% перевищить рівень 2012 року, причому левова частка цього приросту припаде на Китай (в період до 2025 року) та Індію. Китай вже зараз споживає стільки вугілля щорічно, скільки всі інші країни світу, разом узяті. А Індія вже на початку 2020 років стане найбільшим імпортером вугілля. Про це йдеться в черговому щорічному дослідженні перспектив світової енергетики (World Energy Outlook 2013), презентованому в листопаді 2013 року Міжнародним енергетичним агентством (IEA), яке діє в рамках Організації економічного співробітництва і розвитку. Причина популярності вугілля проста: цей вид палива, як констатує IEA, «залишається набагато дешевшим глобально, ніж природний газ».

У грудні 2013 агентство IEA презентувало середньострокову доповідь про ринок вугілля (Medium Term Coal Market Report 2013), де виказується побоювання, що якщо нинішня тенденція збережеться і надалі, то зростання температури на планеті до кінця сторіччя не обмежиться двома градусами, а може досягти і чотирьох. У зв’язку з цим виконавчий директор IEA Марія ван дер Хевен (Maria van der Hoeven) підкреслила, що ще в 1960-х були створені чистіші технології для вугільних ТЕС, проте на більшості електростанцій, які були побудовані з тих часів і будуються зараз, ці інновації ніяк не використовуються. За її словами, якби всі ТЕС, що будуються в Індії і Південно-Східній Азії, розроблялися з урахуванням цих нових технологій, це дозволило б добитися великих результатів в плані скорочення викидів вуглекислого газу, ніж дали всі встановлені в Європі вітряки. Але, судячи з усього, економія на екології триватиме і далі.

«У нас у Франції деякі навіть починають забувати про існування вугілля. Наша остання шахта в Лотарингії закрилася майже 10 років тому, і за допомогою вугілля виробляється лише 4% всієї електроенергії», — відгукнувся на доповідь IEA економічний оглядач онлайн-журналу Slate.fr Жерар Орні. Він спробував пояснити французам, чому вугілля — це необхідність для країн, що розвиваються: «У нас іноді забувають, що у майже мільярда людей по всьому світу досі немає доступу до електрики. Це стосується, наприклад, приблизно третини населення Індії. Найпростішим і швидким рішенням для цієї країни з її значними виробничими потужностями та великими портами стало б будівництво теплових електростанцій на основі цієї перевіреної часом і економічної технології. Якщо вам потрібно забезпечити електроенергією величезну масу людей, яка до того ж збільшується на кілька мільйонів щороку, то особливо не поперебираєш».

Орні поділився ще одним спостереженням: розвинені країни зараз не подають приклад турботи про скорочення викидів в атмосферу, а навпаки, теж економлять на екології. Так, в Австралії консерваторський уряд Тоні Ебботта відмовився від узятих ним раніше на себе зобов’язань щодо розвитку відновлювальної енергетики. Опинившись під тиском підприємств, він робить все можливе, щоб не допустити підвищення цін на електрику. Повністю переглянула свою енергетичну політику і Японія — до цього її змусила катастрофа у Фукусімі. Уряд Сіндзо Абе 15 листопада оголосив нові плани по викидах вуглекислого газу: замість їх скорочення до 2020 року на 25% порівняно з рівнем 1990 року мова йде лише про обмеження їх зростання до 3%.

Поля на місці сельви

Латинська Америка в найближчі десятиліття вплине на кліматичну ситуацію двома способами: різким нарощуванням нафтовидобутку та вирубкою тропічних лісів. Що стосується першого, то про очікувані наслідки попередила екологічна організація Greenpeace. Вже в 2016 році з нових родовищ в Мексиканській затоці щодня видобуватиметься близько 2,1 млн. барелів нафти. Це виллється в 350 млн. тонн щорічних викидів вуглекислого газу — стільки припадало на всю Францію в 2010 році.

У Венесуелі до 2035 року передбачається щодня видобувати 2,3 млн. барелів нафти на родовищах, розташованих у басейні річки Оріноко. Це щорічно дасть додаткові викиди вуглекислого газу в кількості 190 млн. тонн. А найбільш несприятливим за своїми наслідками є бразильський проект. У 2007 році, коли на восьмикілометровій глибині в континентальному шельфі були виявлені запаси нафти від 50 млрд. до 100 млрд. барелів, тодішній президент Лула да Сілва підніс молитву подяки за цей подарунок. Нинішній президент Ділма Русеф запевнила, що ці запаси є для країни путівкою в майбутнє. Але, на думку Greenpeace, це путівка до катастрофи. Компанії, які беруть участь у проекті, — в першу чергу бразильська Petrobrаs, а також транснаціональні Chevron, Statoil і Shell — мають намір вже до 2020 року видобувати близько 2 млн. барелів на день. В результаті викиди вуглекислого газу зростуть ще на 330 млн. тонн. А в 2035 році в рамках цього проекту передбачається щодня видобувати 4 млн. барелів, що викличе збільшення викидів на 660 млн. тонн.

Про ситуацію з вирубкою лісів у басейні Амазонки розповідає іспанський науковий портал Materia. Після того як уряд Бразилії змінив Лісовий кодекс з метою полегшити розвиток агропромислового комплексу, місцеві аграрні компанії мають намір вже до 2020 року подвоїти обсяг сільськогосподарського виробництва. Дослідники з декількох університетів Бразилії та США сконструювали модель взаємодії клімату і землекористування та дійшли парадоксального висновку: збільшення площі посівів удвічі за рахунок скорочення тропічних лісів призведе до таких змін клімату в регіоні, що до 2050 року врожаї сої та кормових культур скоротяться на 30% порівняно з нинішніми.

«Якщо говорити коротко, знищення лісів веде до скорочення випаровування води рослинами, а це викликає скорочення кількості вологи в атмосфері, яка потім випадає у вигляді дощу», — пояснює професор Маркос Кошта з федерального університету в Вісозі (бразильський штат Мінас-Жерайс).

Зараз у басейні Амазонки лісова біомаса поглинає за рік 91,5 млрд. тонн вуглекислого газу — в середньому по 179 тонн з гектара. Як стверджують автори дослідження, при контрольованій вирубці лісів поглинання вуглекислого газу знизиться до 2050 року до 105–112 тонн з гектара. А якщо відбудеться лібералізація, яку так наполегливо вимагають агропромислові кола, то ці показники скоротяться ще більше: до 64–74 тонн з гектара. Якщо розрахунки дослідників виявляться правильними, то залишиться тільки один вихід: заново засівати лісами басейн Амазонки. Але самі вчені не вірять в реалістичність цього сценарію, оскільки навіть не враховували його при конструюванні моделей сільськогосподарського виробництва.

За матеріалами: Коментарі