Сланцевый газ в США глазами украинских экологов

18 Ноя

Цього літа США відвідали дві групи українських екологів, які  виступають проти видобутку в нашій країні сланцевого газу.

Перша, більша за кількістю, потрапила до Штатів на запрошення компаній, що видобувають газ.

Друга, у складі п’ятьох екологів, – на запрошення Державного департаменту. Вона взяла участь у програмі «Вплив від видобутку сланцевого газу – бачення США». Ми попросили Олену Міскун, координатора Національного екологічного центру України, яка була в другій групі, тобто у складі офіційної делегації, поділитися враженнями від поїздки.

Досвідчені компанії?  Ні!

– Олено, чому так склалося, що майже всі громадські діячі, які потрапили до США у першій групі, тобто на запрошення тих, кого самі до поїздки жорстко критикували, повернувшись додому, припинили свою критику видобутку сланцевого газу в Україні?

– Я можу пояснити це тільки тим, що та група була в Америці лише дві доби з урахуванням перельоту. А летіти до Штатів 10 годин. Скільки залишилося на роботу? 38 годин. З урахуванням часу, потрібного для сну, ще менше. Що вони могли побачити за цей час? Думаєте, екологів повезли на місце екологічної катастрофи? Ні, показали лише те, що хотіли – дуже привабливу картинку: чистесеньку сланцеву свердловину поблизу школи або на ділянці фермера – поряд із його будинком. Дивіться, американці собі не вороги. Не треба, мовляв, боятися фрекінгу і сланцевого газу, коли за справу беруться професіонали. І люди повірили. Бо повірили власним очам.

– Чим відрізнялася ваша поїздка?

– Нас також не вивозили на місця екологічних катастроф. Чекати цього було б наївно. Але ми перебували в США 18 діб і за цей час мали змогу поспілкуватися з фахівцями, науковцями, екологами й місцевими жителями. Так поступово склалася картина того, що відбувається там навколо сланцевого газу.

Коли нас запевняють, що в Україну прийшли досвідчені компанії, це не так. Видобуток сланцевого газу в промислових масштабах провадиться тільки в одній країні – США. І почався він лише п’ять років тому. Це дуже малий термін, щоб говорити про відпрацьовану до безаварійності технологію і всебічні дослідження її впливу на навколишнє середовище. Цього немає.

Коли в Америці тільки почали видобувати сланцевий газ, люди були схильні сприймати його, як «той самий газ, але видобутий з допомогою трохи іншої технології». Навіть федеральні агентства США й агентства окремих штатів, що контролюють або видають дозволи на діяльність нафтогазових компаній, не вбачають різниці між двома методами видобутку.

– У Сполучених Штатах видобуток сланцевого газу законодавчо регламентований?

– На сьогодні немає ніяких спеціалізованих законів на жодному рівні, що регламентували б розробку сланцевого газу або метод гідравлічного розриву пласта (ГРП) зокрема. Крім того, ГРП із самого початку було виведено з-під дії низки важливих законодавчих актів, таких як закони про безпечну воду, про чисту воду, про чисте повітря і про право громадськості на доступ до інформації. Саме це нині спостерігається і в Україні, тоді як у Штатах зростає рух за жорсткий контроль за діяльністю газових корпорацій.

Після оприлюднення випадків аварій у США та забруднення питної води прийшло розуміння необхідності такого законодавства. Деякі установи, такі  як Агентство з охорони навколишнього середовища, намагаються ініціювати спеціальні правила на федеральному рівні.

Але нові правила приймають уже після того, як щось сталося, не прагнучи робити це заздалегідь, щоб запобігти інцидентам, тобто законодавство відстає від розвитку промисловості на два-три роки. Відсутність певних правил дає компаніям змогу не повідомляти про інциденти, пов’язані з ГРП. Про аварії повідомляють як про руйнування обсадки свердловини, розливання та протікання, але ніколи не пов’язують безпосередньо з ГРП.

Між федеральними відомствами і відомствами окремих штатів немає чіткого розподілу обов’язків та відповідальності у сфері моніторингу нафтогазової промисловості, через це деякі моменти залишаються без відповідного контролю. Крім того, установи обох рівнів недостатньо забезпечені ресурсами (як фінансовими, так і людськими) для належного контролю за діяльністю такого масштабу.

Мій висновок такий: державного регулювання і контролю за видобутком сланцевого газу в США практично не існує.

– Як у Сполучених Штатах утилізують рідкі відходи фрекінгу?

– У США відсутні установки для очищення й утилізації фрекінгової рідини в промисловому масштабі. Іноді цю рідину очищають, але концентровані залишкові стічні води становлять ще більшу небезпеку. Основним рішенням утилізації рідких відходів після фрекінгу є… закачування їх під землю в так звані поглинаючі (сухі нафтові й газові) свердловини. Така практика існує з 2005 року. А от моніторинг підземної міграції хімічних речовин не проводиться, єдиний моніторинг – це контроль тиску в свердловині, щоб вона не фонтанувала.

Дуже здивувало, що в деяких штатах фрекінгову рідину прирівнюють до… побутових відходів, що дає можливість компаніям зливати її на землю або у воду.

Іноді для того, щоб обійти закон у певному штаті, компанія може просто перевезти відходи в інший штат, в якому немає таких правил.

Ще один висновок буде таким: на сьогодні в США не існує прийнятної технології утилізації фрекінгової рідини. Випадки забруднення не систематизуються, а визначаються як такі, що сталися не через видобування сланцевого газу. Тому, як ви розумієте, за таких умов неможливо уникнути шкідливого впливу цієї технології  на здоров’я людини.

За матеріалами: UaEnergy