Альтернативна енергетика: кому і куди вигідно вкладати гроші?

7 Апр

У квітні набули чинності зміни до Закону “Про електроенергетику”, якими запроваджується “зелений тариф” на електрику, вироблену з біогазу і невеликими сонячними установками, а також збільшується розмір стимулюючого тарифу для малих гідростанцій. Експерти відзначають, що нововведення створюють додаткові стимули для інвестицій у сектор відновлюваної електроенергетики України, який в сегментах сонячної і вітряної генерацій в останні роки і так переживає бурхливий розвиток.

У чому привабливість

До початку 2013 року частка потужностей, що виробляють електроенергію (е/е) альтернативним способом (з відновлюваних джерел), в нашій країні ледве перевищувала 1%. За даними Держкомстату України, на початок поточного року в загальному обсязі встановлених потужностей майже 53,78 тис. МВт на вітчизняні сонячні електростанції (ЕС) припадало трохи більше 318 МВт, вітрові – близько 263 МВт. Для порівняння: тепловий сегмент електроенергетики, що превалює в Україні, займає в цьому розподілі понад 62,5%, концентруючи 33,7 тис. МВт енергопотужностей.

Але є й інші цифри. Обсяг того ж вітроенергетичного сектору країни за минулий рік фактично подвоївся; схожа ситуація спостерігалася і в сегменті сонячної енергетики. Причому тенденція до вибухового зростання спостерігається останні два роки. “В Україні це гарантовано прибутковий бізнес, завдяки дії “зеленого тарифу”, – пояснює голова Асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергії України Віталій Давій.

“В Україні це гарантовано прибутковий бізнес, завдяки дії “зеленого тарифу”

Арифметика проста. “Зелений тариф” на е/е, який почав діяти в Україні з 2011-го, станом на квітень поточного року для вітряних ЕС становить 122,77 коп/кВт-год, сонячних – 505,09 коп/кВт-год. Для порівняння, за одну кіловат-годину електроенергії, виробленої традиційним способом, її виробники отримують від 21,5 до 55 копійок. Ці гроші компаніям перераховують з оптового ринку електроенергії, оператором якого є держпідприємство “Енергоринок”, що організує купівлю-продаж всієї е/е, що виробляється в країні.

З урахуванням таких підходів держави до визначення ціни “альтернативної” електрики інвестиції в сегмент повертаються досить швидко. За розрахунками В. Давія, в середньому окупність одного проекту може становити чотири-п’ять років.

Рівень держпідтримки “альтернативного сегмента” досить солідний. Можна підрахувати, що за сукупної потужності 300 МВт одна година роботи українських СЕС обходиться приблизно в 1,2 млн. грн. – “Енергоринок” доплачує власникам цих потужностей по 4-4,5 гривні за кіловат-годину. Вітроенергетика приносить майже в чотири рази менше. Тим не менше, і вона викликає живий інтерес у великих гравців ринку традиційних видів енергії. Ще й тому, що самими держдотаціями фінансові потоки тут не обмежуються.

У 2011 році державний Ощадбанк виділив 2,6 млрд. грн. на розвиток вітчизняної сонячної енергетики. В даний момент ЄБРР не проти прокредитувати всю українську “енергетичну альтернативу” на суму близько 160 млн. євро, а ЄС виділяє 27,7 млн. євро на підтримку Енергетичної стратегії України. Світовий Банк також обіцяє позичити $250 млн. для реалізації подібних проектів в нашій країні.

Хто “зловив” інтерес

Притому, що альтернативний сегмент уже “взяв відсоток” від загальної кількості потужностей в Україні, вироблення е/е в ньому не дотягує і до такого показника. Торік наша країна виробила 198 млрд. кВт-год електроенергії, з яких лише 780 млн. кВт-г отримано з поновлюваних джерел. Іншими словами, частка в загальному виробництві – менше 0,5%.

Однак навіть на таких обсягах ємність українського ринку е/е, що виробляється з поновлюваних джерел, склала не менше 2 млрд. грн. за підсумками минулого року. У 2013-му цифра може збільшитися – за експертними оцінками, Україна згенерує на альтернативних потужностях понад 1 млрд. кВт-год.

На ці гроші, природно, знайшлися претенденти. У сегменті сонячної електроенергетики працює група “Укрпідшипник” (голова ради директорів – Сергій Клюєв) і Activ Solar (австрійська компанія, яку пов’язують з Сергієм і Андрієм Клюєвими). На ринку вітроенергетики – Wind Power від холдингу ДТЕК Ріната Ахметова і “Вітряні парки України”, які пов’язують з одним із співвласників корпорації “ІСД” Олегом Мкртчаном.

Activ Solar у своїй сфері є безумовним лідером – 90% всіх потужностей СЕС в Україні належить цій компанії. На ринку вітроенергетики ситуація зараз більш рівна. Перші місця з частками приблизно 40% поділили ДТЕК Wind Power і “Вітропарки”, решта гравців задовольняються значно меншим. Обидві компанії в найближчі рік-два планують ввести в експлуатацію ще приблизно 200 МВт потужностей, а до 2015 року експерти прогнозують зростання в сегменті вітряних електростанцій приблизно до 1 ГВт.

Українське Держагентство з енергоефективності та енергозбереження оприлюднило такі дані. За останні два роки в сферу енергоефективності та відновлюваної енергетики залучено 21 млрд. грн інвестицій. (За даними Bloomberg New Energy Finance, в цілому по світу в 2012-му в “чисту” енергетику було направлено $268,7 млрд.) Заперечувати статистику держагентства не будемо. Інші оцінки показують: компанії вкладають близько 2,5 млн. євро в кожен мегават потужностей на українських альтернативних ЕС.

Скажімо, ДТЕК інвестував у будівництво Ботієвської ВЕС, встановленою потужністю 200 МВт, понад 350 млн. євро. Витрати “Вітряних парків України” на проект “Новоазовський” склали 940 млн. грн (близько 91 млн. євро), “Очаківський” – 660 млн. грн (трохи більше 64 млн. євро); обидва вітропарки вже ввели в експлуатацію 95 МВт потужностей. Activ Solar вклала понад 3,8 млрд. грн (358,5 млн. євро) в спорудження 105-мегаватного сонячного парку “Перово”. Крім того, компанія інвестувала 4,3 млрд. грн (417,5 млн. євро) у створення інших об’єктів – 7,5 МВт потужностей на електростанції “Джерельне”, парки “Охотникове” (80 МВт) і “Митяєве” (31,55 МВт).

Перспективи і проблеми

Герман Айнбіндер, директор Wind Power, впевнений – з часом українські ВЕС таСЕС зможуть конкурувати на ринку з традиційною енергетикою, як це відбувається в європейських країнах. “Зелений тариф” був і залишається визначальною умовою розвитку цього напрямку. Але ми очікуємо, що вже в найближчі шість-сім років, враховуючи розвиток технологій і зростання цін на вуглеводневу сировину, настане паритет традиційної та альтернативної технологій в енергетиці. Це дозволить працювати у сфері поновлюваних джерел енергії на ринкових умовах”, – прогнозує топ-менеджер.

Голова Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков вважає, що в нинішньому вигляді український ринок відновлюваної енергетики ще далекий від ідеалу. Навіть виключивши спільний для всієї економіки країни “ризик політичної нестабільності”, галузь все одно залишається зі своїми специфічними моментами. Один з них – в обмеженнях щодо підключення до електромереж. “Останнім часом цю політику стали визначати власники обленерго. Сьогодні виникає якась монополія, яка дозволяє давати зелене світло одному проекту і не давати іншому”, – стверджує Конеченков.

Подібну позицію можна аргументувати наявністю у деяких енергорозподільчих компаній активів в альтернативній енергетиці. Таких, наприклад, як ДТЕК. Але тут подібні звинувачення відкидають. “Протидія з боку обленерго неможлива, діяльність природних монополістів контролюється Антимонопольним комітетом. Крім того, це нерозумно, оскільки приєднання до мереж – одне з джерел нашого доходу”, – повідомив директор з дистрибуції та збуту електроенергії ДТЕК Ігор Маслов.

Крім нюансів у взаєминах між гравцями, існує і спільна для всіх “перешкода до розвитку” законодавчого характеру. Мається на увазі нововведення в Законі “Про електроенергетику”, що викликало свого часу бурхливе обговорення, про так зване правило “місцевої складової”. Воно передбачає, що компанії, що претендують на вигідний “зелений тариф”, зобов’язані використовувати при спорудженні СЕС та ВЕС певну кількість устаткування і комплектуючих українського виробництва.

Норма набирає чинності влітку 2013 року; на думку представників “альтернативних” асоціацій, “місцева складова” може знизити інтерес інвесторів до сегмента відновлюваної електроенергетики в Україні. “За відсутності профільних вітчизняних виробників, які здатні запропонувати ринку сучасні машини, сформувати умови для виконання цього закону досить складно”, – каже Конеченков.

Хоча, якщо подивитися на ситуацію з іншого боку, зазначена вимога законодавства здатна викликати до життя певні рухи вже серед машинобудівників – вітчизняних або іноземних. У всякому разі, німецька компанія Fuhrlander (з українським, як з’ясувалося влітку 2012-го, власником – колишнім керівником “Енергомашспецсталі” Максимом Єфімовим) зуміла запустити виробництво вітрогенераторів одиничною потужністю 2,5 МВт на базі Краматорського заводу важкого верстатобудування. Але це вже інша, “машинобудівна історія”…

За матеріалами: finance.ua